Євросоюз - туреччина. Кому вигідна інтеграція?

Відео: Інтеграція в ЄС залишається пріоритетом - МЗС Туреччини

Туреччина намагається приєднатися до ЄС вже протягом більше 40 років. Це унікальний випадок в історії Євросоюзу - ніколи ще жодна стра-на, що претендує на членство в ньому, не чекала своєї черги так довго. Чому ж Туреччина настільки наполегливо прагне потрапити в «європейський клуб» і чому Європейський союз протягом такого тривалого часу відмовлявся прийняти до своїх лав це держава, що займає важливе місце на геополітичній карті світу?
В кінці 1940-х - початку 1950-х років, в умовах холодної війни і протистояння двох систем, Туреччина, розташована в безпосередній близькості від кордонів Радянського Союзу, стала відігравати особливу роль в стратегії Заходу. Ця роль була закріплена її членством в різних військово-політичних і економічних структурах: в 1947 році вона стає членом Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МББР), в 1949 р вступає до Ради Європи, в 1952 р . - в НАТО.

Крім ЄС, з Туреччиною активно співпрацюють і країни Середньої Азії, наприклад, Казахстан і Узбекистан. В Алмати навіть є бухгалтерські курси, курси бухгалтерів від турецьких фінансових гуру.
У грудні 1995 р на парламентських виборах в Туреччині переконливу перемогу здобула ісламістська Партія благоденства на чолі з Н.Ербаканом. З його приходом до влади процес ісламізації став розвиватися настільки стрімко, що виникла загроза трансформації країни в ісламську теократичну державу. Прагнучи запобігти цій загрозі, в лютому 1997 р армійське керівництво організувало «м`який переворот» і змусило уряд Н.Ербакана подати у відставку.

Ситуація в Туреччині викликала серйозне занепокоєння в ЄС. Вперше в історії багаторічних відносин з цією країною європейські лідери стали відкрито говорити, що «європейський проект - це проект цивілізаційний, і тому Туреччина, як країна, яка не належить до Європи, не може стати повноправним членом Євросоюзу». На саміті ЄС в Люксембурзі в грудні 1997 р ЄС в черговий раз виключив Туреччину зі списку країн-кандидатів. Рішення мотивувалося політичними причинами. Було заявлено, що країна, в якій практикуються тортури, порушуються права людини, не може стати членом ЄС. Туреччини інкримінували також те, що вона не виводить свої війська з Кіпру і зберігає напружені відносини з Грецією.
Після подій 11 вересня 2001 р політичну вагу Туреччини і її значимість як гравця на міжнародній арені різко зросли. Країни антитерористичної коаліції, і в першу чергу США, розраховували, що Туреччина, будучи мусульманською і одночасно прозахідної країною, розташованої в безпосередній близькості до осель напруженості, стане важливим інструментом у боротьбі з міжнародним Терра-ризмом.
У листопаді 2002 р на чергових парламентських виборах в Туреччині перемогу здобула Партія справедливості і розвитку. Оскільки вона вважалася радикально-ісламістського, експерти вважали, що відносини Туреччини з «християнським клубом» - Євросоюзом - будуть заморожені. Але всупереч всім очікуванням, лідер партії Р. Ердоган, який став прем`єр-міністром, оголосив вступ в ЄС пріоритетною метою зовнішньої політики країни. Лише через місяць, в грудні 2002 р, на саміті в Копенгагені лідери країн Євросоюзу прийняли рішення доручити Єврокомісії підготувати доповідь про ступінь готовності Туреччини стати членом ЄС.

Домагаючись прийому в ЄС, Туреччина сподівається отримати з цього серйозні політичні і економічні вигоди. Експерти вважають, що сам факт членства в Євросоюзі, потужною і авторитетною організації, що претендує на роль нового військового і політичного центру сили, з`явиться свідченням залучення мусульманської країни до своєрідного «клубу обраних», що автоматично призведе до підвищення її авторитету на міжнародній арені, в тому числі і в мусульманському світі, і зміцнить її позиції в боротьбі за статус провідної регіональної держави. До того ж, ставши членом різних структур ЄС, вона зможе брати участь в підготовці і прийнятті тих чи інших важливих для неї рішень, і тим самим активно впливати на європейську політику. Що стосується економічних вигод, то тут Туреччина розраховує перш за все на отримання широкомасштабної фінансової допомоги від ЄС.
Експерти задаються питанням: хто виявиться у виграші від інтеграції Європи з Туреччиною? Згідно з розрахунками, Брюссель повинен буде витрачати тільки на аграрні субсидії Туреччині щорічно 11,3 млрд. Євро, що перевищує загальний обсяг субсидій для 10 новачків ЄС в 2004 р Загальні ж щорічні витрати по підйому турецької економіки до європейського рівня оцінюються в 28 млрд. Євро . Європейці побоюються, що країна перетвориться в бездонний котлован, куди безрезультатно закачуватиметься фінансова допомога з боку ЄС.
Наслідком вступу Туреччини стане різка зміна етноконфесійних складу населення Євросоюзу. Відомий американський полі-тологіі С. Хантінгтон, автор нашумілої книги «Зіткнення цивілізацій», попереджає, що інтеграція з Туреччиною обернеться для європейців не тільки зниженням зарплати, але і культурними конфліктами.
Приєднання Туреччини неминуче призведе і до перерозподілу сил всередині Євросоюзу. Ставши членом ЄС, Туреччина, як найбільш населена країна, отримає найбільше представництво в органах Союзу і в Європарламенті, а оскільки вона має найбільшу після США армію серед країн-учасниць НАТО, вона, безсумнівно, стане претендувати на одну з провідних ролей у зовнішній і військової політики Євросоюзу.

Відео: Туреччина-ЄС: не створені одне для одного?

Противники приєднання Туреччини звертають увагу ще на одну важливу обставину. Протягом декількох десятиліть Туреччина служила буфером, що відокремлював Європу від таких вибухонебезпечних країн, як Сирія, Ірак, Іран. Якщо Туреччина увійде в Європейський союз, ці країни стануть його безпосередніми сусідами, що неминуче позначиться на європейську безпеку. Лідери Євросоюзу вважають, що невдоволення Туреччини американською політикою в Іраку і побоювання, що результатом цієї політики стане створення незалежного Курдистану (а це становить вже реальну загрозу для цілісності самої Туреччини, оскільки проживають тут курди також можуть зажадати незалежності), змусять Туреччину переглянути свою, в минулого безальтернативну орієнтацію на США. Розрахунок європейських лідерів будується також на тому, що, оскільки Туреччина зацікавлена в ЄС як в перспективного партнера, можливості Євросоюзу для здійснення впливу на неї серйозно розширяться, в той час як можливості впливу з боку США скоротяться.
Важливою причиною зміни курсу щодо Туреччини аналітики називають також прагнення Євросоюзу посилити свій вплив в регіоні, який, як вважає З. Бзежинский, протягом наступних кількох десятиліть стане «найбільш нестабільним і небезпечним регіоном світу». Цей регіон, розташований між Європою і Далеким Сходом і представляє собою «надзвичайно важливу подобласть Євразії, густо населену мусульманами», З. Бжезинський називає «Світовими Балканами». Він зазначає, що саме в цьому регіоні, які представляють собою «головну в світі зону політичної несправедливості, соціальних поневірянь і високої щільності населення, існує величезний потенціал насильства, який здатний увергнути планету в стан хаосу». У той же час саме тут зосереджена велика частина світових запасів вуглеводнів (32% всієї нафти і 15% природного газу). На думку З. Бжезинського, енергетична значимість цього регіону буде безперервно зростати. З. Бжезинський, на наш погляд, дає вельми чітку відповідь на питання, чому Євросоюз хоче залучити до своїх лав Туреччину. І США, і Європа переслідують подібні цілі: вони хочуть отримати в особі Туреччини вірного союзника у вибухонебезпечному регіоні та мати безперешкодний доступ до світових енергетичних ресурсів.
Туреччина є також важливим козирем у боротьбі за світове лідерство, використовуваним одночасно як Сполученими Штатами, так і Європою. Підтримуючи свого «стратегічного партнера» - Туреччину - в її прагненні приєднатися до ЄС, США прагнуть не тільки зміцнити відносини зі своїм головним союзником у Близькосхідному регіоні, а й посилити свій вплив в Європейському союзі. Європа, в свою чергу, розраховує на те, що, прийнявши до своїх лав настільки велика держава, як Туреччина, вона збільшить свою міць і зможе претендувати на більш значущу роль у світовій політиці.
Увага, тільки СЬОГОДНІ!