Вплив кризових ситуацій в південному середземномор`ї на європейську безпеку
Останнім часом російські та зарубіжні експерти обговорюють події, які почалися в Тунісі, а потім поширилися на інші країни арабського світу: Єгипет, Лівію, Йорданію і ряд інших держав. Найгострішою зараз видається ситуація в Лівії.
Зміст
З 15 лютого 2011 року в Лівії почалися активні збройні виступи громадян країни проти режиму Муамара Каддафі, в чиїх руках влада зосереджена більше 40 років. 11 березня лідери ЄС закликали Муамара Каддафі, якого вони вважають винним в насильстві проти власного народу, залишити владу.
Раніше, 27 лютого, була прийнята резолюцію санкції РБ ООН, в якій передбачені заходи, покликані зупинити насильство проти народу з боку режиму Каддафі, зокрема, ембарго на торгівлю зброєю з Лівією, заморожування рахунків і заборону на закордонні поїздки лівійського лідера, його сім`ї і ряду наближених.
Відео: Сергій Лавров виступає на конференції «Середземномор`ї: римський діалог»
Виступаючи в Брюсселі на зустрічі з головою та керівниками політичних фракцій Європарламенту, Голова Європейської ради Херман ван Ромпей заявив, що перехідну Національну раду Лівії в Бенгазі є в очах Євросоюзу єдиним «законним співрозмовником».
В такий час необхідно знати свої права, наприклад ось .
Як зазначають оглядачі, голосування в Раді Безпеки ООН по внесеної рядом західних держав резолюції повинно було дати відповідь на ключове питання сучасного світоустрою: рівень допустимого насильства, яке зможе без наслідків для себе застосовувати владу стосовно народних протестів.
17 березня 2011 р СБ ООН прийняв резолюцію, яка передбачає введення безпольотної зони над Лівією і дає можливість проведення іноземної військової операції проти сил Каддафі.
Резолюція забороняє пряме військове вторгнення іноземних військ до Лівії, але допускає проведення силових операцій зі створення безпольотної зони над цією країною.
Відомо, що напередодні голосування французький президент Н.Саркозі направив особисті листи керівникам країн, що входять до Ради Безпеки ООН, з проханням не блокувати ухвалення рішення в критичній для противників Каддафі ситуації. Його думка була почута. Десять країн, включаючи США, Францію і Великобританію, проголосували за резолюцію. Росія, Китай, Німеччина, Індія та Бразилія утрималися. Жоден з членів Ради Безпеки ООН, що має право вето, не скористався ним.
У п`ятницю 18 березня офіційний представник НАТО Оана Лунгеску повідомила, що альянс готовий до участі в міжнародній операції проти Лівії. До почалася 19 березня операції приєдналися всі країни НАТО, що практично повністю перевело операцію, розпочату силами США, під контроль Північноатлантичного альянсу. Прийнята резолюцією РБ ООН дає широкий мандат, що дозволяє наносити удари по земним цілям, включаючи танки і скупчення піхоти, з метою захисту великих населених пунктів. Крім того, резолюція не виключає і можливість наносити ракетно-бомбові удари по об`єктах, де може перебувати Муамар Каддафі.
31 березня керівництво операцією в Лівії перейшло до представників командування НАТО. Метою операції Північноатлантичного альянсу, що отримала назву «Об`єднаний захисник», є забезпечення ембарго на постачання зброї, безпольотної зони і заходів по захисту цивільного населення.Аналізуючи питання безпеки Середземноморського регіону, дослідники дають досить широкий спектр пояснень і висловлюють припущення про справжні причини як втручання західних держав в кризові ситуації, так і самих криз в країнах Півдня Середземномор`я.
Відео: Частка ринку і поведінку в кризовій ситуації - Михайло Сєров
Як вказує Н.А. Ковальський, потреба ЄС включити в спектр своєї діяльності Середземноморське напрямок обумовлена низкою причин як об`єктивного, так і суб`єктивного характеру.
До числа об`єктивних причин слід віднести, перш за все, географічне і пов`язане з цим геополітичне становище Середземномор`я. У Середземноморському регіоні традиційно сфокусовані найскладніші проблеми європейської та світової політики і економіки. До них відносяться геополітичні аспекти регіональної безпеки, а також її економічне, соціальне і екологічне вимірювання.
Перед західними країнами досить давно стоїть проблема, що стосується необхідності усунення дестабілізуючих викликів, забезпечення нових ринків, врегулювання економічних та інших суперечностей з «третіми» середземноморськими країнами, перш за все, Північною Африкою.
Тому недоцільно зосереджувати увагу на нафтовому факторі. Йдеться про цілий комплекс стимулів, що спонукають ЄС все більше уваги звертати на Середземноморський регіон.
Середземноморська політика ЄС приблизно з 50-х років ХХ ст. багато в чому обумовлена пошуком нових форм взаємин європейських держав зі своїми колишніми колоніями. Європейсько-середземноморське співробітництво відображено в Договорі про заснування Європейського економічного співтовариства (Рим, 1957 г.) у вигляді «асоціації з заморськими країнами і територіями з метою збільшення торгівлі і спільного сприяння економічному та соціальному розвитку». У документі ясно проглядається роль асоціації з тими країнами і територіями, з якими «особливі відносини» підтримують Франція і Італія.
Так, наприклад, в Декларації про наміри, яка була одним з додатків до Римського договору, вказувалося на наявність «економічних зв`язків між Італією і Королівством Лівією». Після вересневої революції 1969 р повалення монархії і приходу до влади Каддафі відносини між ЄС і Лівією сильно загострилися, і положення Декларації так і не були втілені в життя.
Підходи НАТО і ЄС до міжрегіонального виміру середземноморської безпеки і перспективам її забезпечення включають облік ризиків і загроз для країн Заходу, що існують в зонах нестабільності в середземноморському регіоні по осях північ - південь, захід - схід.
У сучасний період експерти звертають особливу увагу на існування так званої «дуги уразливості» - Конфликтообразующие смуги, що простягнулася через Середземномор`ї, Чорномор`я, Північний Кавказ і Закавказзя до Центральної і Середньої Азії, яка характеризується наявністю численних точок напруженості, яка не може не впливати на європейську безпеку.
Причини регіональної нестабільності зазвичай ставляться західними політиками до внутрішніх проблем країн Середземномор`я - комплексу соціальних, політичних і економічних питань на рівні національної безпеки, що викликаються змінами в тому чи іншому середземноморському державі.
Іншої позиції, як вважає В.М. Татаринцев, дотримуються країни Півдня Середземномор`я. На думку представників цих країн, наприклад Єгипту, загроза не є проблемою самого Середземномор`я, а виходить з Заходу, маючи фізичний, економічний і культурний виміри. Відмінності в поглядах країн-учасниць на витоки загроз безпеки в регіоні, на думку дослідника, відбилися на діалозі між учасниками середземноморського процесу в 90-і роки і продовжують створювати проблеми на сучасному етапі його розвитку.
Базові основи політики в басейні Середземного моря ЄС були викладені в Маастрихтському договорі, який набрав чинності 1 січня 1993 р
Відео: Як максимально ефективно вийти з будь-якої кризи
Найбільшою акцією по просуванню ЄС в Середземноморському регіоні стала Євро-Середземноморська конференція в Барселоні (27-28 листопада 1996 г.), на якій була прийнята Декларація, підписана міністрами закордонних справ 27 держав, у тому числі 12 неєвропейських середземноморських ( «третіх») держав, після чого входять країни стали іменуватися «євро-середземноморським партнерством». Розділи Декларації охоплювали політику і безпеку, економіку і фінанси, соціальні та гуманітарні проблеми. Декларація стала одночасно робочою програмою для реалізації вражаючих грандіозних проектів, головним з яких було створення в Середземномор`ї до 2010 р зони вільної торгівлі.
Євро-Середземноморське співробітництво зіткнулося з реальними труднощами. При розробці та обговоренні Хартії світу на другий Євро-Середземноморської конференції (Мальта, 1996 р) виникли складнощі, викликані конфронтаційними відносинами між державами-учасниками (Туреччина - Греція, Ізраїль - Палестина, арабські країни - Ізраїль). У сфері економіки арабські країни висловлювали в різкій формі невдоволення тим, як розвивається Євро-Середземноморське співробітництво, звинувативши ЄС в егоїзмі і повільних темпах реалізації заходів, узгоджених в Барселоні.
Продовження ...
