Фламандско-валлонські взаємини: конфлікт або стимул розвитку бельгії?
Невелика за площею Бельгія в якійсь мірі парадоксальне держава. «Затиснута» між такими європейськими гігантами, як Франція, Німеччина та Великобританія, вона являє собою, з одного боку, своєрідний центр сучасної Західної Європи, а з іншого перехідну зону, в першу чергу в етнолінгвістичною сенсі.
Про конфлікт між жителями північній частині Бельгії фламандцями, і південній валлонами, знають багато, але в чому його суть, розібратися не так просто. чекає всіх бажаючих, хто хоче поринути в атмосферу затишку і умиротворення. Висококваліфікований і привітний персонал зустрінуть вас і будуть супроводжувати під час всього відпочинку на найвищому рівні, що дозволить вам максимально розслабитися і якісно відпочити, забувши про багатьох клопотах і проблемах.
У даній роботі зроблена спроба проаналізувати наявну інформацію про проблеми, пов`язані з протистоянням двох найважливіших етнічних груп, а також виділити окремі складові конфлікту між ними. При цьому, фламандско-валлонські взаємини розглядаються не тільки як конфлікт, а й як можливий стимул розвитку країни.
Робота заснована на даних Головного управління статистики та економічної інформацією Бельгії, а також унікальних матеріалах лінгвістичних переписів, опублікованих на сайті, присвяченому книзі Стефана Ріяерта «Хай живе Бельгія ...?». Ще одним джерелом інформації з`явилися публікації бельгійських фахівців, переважно соціологів і політологів. Автор неодноразово бував в країні вивчення, що дозволило не тільки отримати доступ до книг і журналів в бельгійських бібліотеках, а й провести власне польове дослідження, що включало зустрічі з фахівцями з даного питання і анкетування жителів королівства.
Причини конфлікту і особливості державного устрою і територіального поділу країни. У чому ж причина такої конфліктної ситуації?
Населення Бельгії ділиться на дві великі групи фламандців, які проживають в північній частині країни, і валлонів, що займають південь королівства. Населення столичного округу Брюссель має змішаний національний склад. На сході країни компактно проживають німці.
Бельгія країна федеративної парламентської демократії в умовах конституційної монархії. В даний час на її території діє конституція, прийнята 7 лютого 1831 року. Останні зміни до неї вносилися 14 липня 1993 (парламентом був схвалений пакет законів про створення федеративної держави).
Принциповою особливістю бельгійського федералізму є паралельно існуюча подвійна система адміністративного поділу. З одного боку країна розділена на три округи: Фландрію, Валлонію і столичний округ Брюссель. Паралельно з цим вона ділиться на три мовні співтовариства: Нідерландсько-мовне (Фламандський округ і столичний округ Брюссель), Франкомовне (Валлонський округ і столичний округ Брюссель) і Німецькомовне (частина провінції Льєж). Всі три мови в країні є офіційними.
В даний час активно ведеться обговорення питання про перенесення столиці Фландрії з Брюсселя в один з «істинно фламандських» міст. Згідно з даними соціологічного опитування, проведеного інститутом «Tell me more» в березні 2007 року, 70% фламандців не хочуть більше бачити Брюссель столицею свого округу і мовної спільноти. Найбільш ймовірна кандидатура Антверпен, найбільше місто північній частині країни. За нього висловилися 94% респондентів.
Складові конфлікту. Спочатку тільки мовний конфлікт за майже 200 років існування бельгійської держави поширився практично на всі сфери життя, як кажуть, «від геології до ідеології». Розглянемо п`ять найбільш значущих його складових.
1. Економічна складова. Економічні суперечності, які не є найбільш значущими, часто виносяться на перше місце. Причину цієї складової конфлікту варто шукати в бельгійській історії. Розвивалася в індустріальну епоху швидкими темпами Валлонія (в основному за рахунок вугільної і металургійної промисловості) у другій половині XX століття поступилася «пальму першості» Фландрії. Зараз саме північна частина країни активно інвестує високотехнологічні галузі і є своєрідним локомотивом всієї бельгійської економіки.
Валовий регіональний продукт на душу населення (на 2007 рік) Фландрії перевищив валлонський в 1,4 рази (31 651 і 22 606 € на людину відповідно). А міжрайонні відмінності досягли ще більшого розмаху трохи більше трьох разів. Найбільш «продуктивний» район крім Брюсселя Антверпен (40 243 € на людину), а найменш Тюен (13 217 € на людину, провінція Ено, Валлонія). Скасування часткового перерозподілу доходів між округами є основною вимогою, що висуваються радикально налаштованими фламандськими партіями.
2. Соціальна складова. Наслідком економічних протиріч є соціальні. Більш розвинена Фландрія помітно благополучніше Валлонії за показниками соціального розвитку, наприклад, за рівнем реальних доходів на душу населення. У південній частині країни цей показник становить 15 873 € на людину, тоді як в північній 18 564 € на людину. Відмінності ж між окремими районами становлять майже 1,5 рази (з максимумом в районі Халле Вілворде 21 175 € на людину, провінція Фламандський Брабант, і мінімумом в районі Шарлеруа 14 443 € на людину, провінція Ено). В якості ще одного індикатора нерівномірності соціального розвитку можна привести показник середньої очікуваної тривалості життя. У Фландрії він становить 78,1 років для чоловіків і 83,3 років для жінок. Тоді як у Валлонії 75,1 років і 81,6 років відповідно. Нерівномірність соціального розвитку півночі і півдня підігрівають в обох частинах країни ксенофобські настрої.
3. Мовна складова. Незважаючи на формальне рівноправність французького, нідерландського і німецького мов, існують територіальні відмінності між районами їх вживання і тими, де вони офіційно визнані. Через це іноді виникають конфліктні ситуації.
Висновки. Фламандско-Валлонські відносини являють собою одночасно як конфлікт, так і стимул розвитку Бельгії. Існуючі протиріччя проявляються в усіх сферах життя населення. Це і економічний, і соціальний, і мовної, і культурний, і політичний конфлікти. Але жоден з них не є більш-менш значущим. Всі ці складові конфлікту тісно переплетені між собою. Подальше його розвиток стримують різні чинники, в числі яких особлива «миротворча» роль Бельгії в ЄС, «монархічний федералізм», Брюссель як столиця країни і де-факто ЄС і багато іншого.
В даний час з одного боку посилюються сепаратистські настрої, в основному в північній частині країни: фламандці лідирують як за чисельністю населення, так і за багатьма економічними і соціальними показниками. А з іншого відбувається все більш тісний контакт і взаємопроникнення різних культур, завдяки чому формуються общебельгійскіе традиції і культура. Незважаючи на активні дебати і виникають час від часу дрібні протиріччя, Бельгія і раніше залишається єдиною країною і навряд чи найближчим часом ситуація зміниться.
