Сучасне мовне законодавство хорватії: становлення та тенденції.

Республіка Хорватія - держава на півдні Центральної Європи і заході Балканського полуострова- межує з Боснією і Герцеговиною, Угорщиною, Словенією, Сербією, Черногоріей- на заході омивається Адріатичним морем.
До 1918 р територія Хорватії перебувала в складі Австро-Угорщини (точніше, була поділена між Австрійською імперією і Угорським королівством), потім була об`єднана з Сербією і Чорногорією в Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р - Королівство Югославія). У 1941- 1945 рр. було створено маріонетковий профашистське Незалежна держава Хорватія - Nezavisna drzava Hrvatska - під керівництвом хорватського націоналіста Анте Павеліча. Після війни Хорватія увійшла до складу Югославської Федерації (так званої «другої Югославії») на правах республіки, а в 1991 р проголосила свою незалежність від Югославії в межах колишньої Соціалістичної Республіки Хорватія, які були остаточно оформлені в 1954 р після розділу Вільної території Трієст між Югославією та Італією. Проведена після розпаду Югославії громадянська війна завершилася в 1995 г.- повний контроль над усією своєю територією Хорватія отримала в 1998 році після виведення міжнародних миротворчих сил з її східних областей.

Законодавство сучасної Хорватії спочатку формувалося з опорою на закони Соціалістичної Республіки Хорватія, і перші законодавчі акти незалежної Хорватії приймалися у вигляді поправок до Конституції Соціалістичної Хорватії 1974 р цьому документі мовою, що знаходяться в публічному вживанні на території республіки, заявлявся хорватську мову в досить хитромудрої формулюванні «хорватський літературна мова - нормована форма національної мови хорватів і сербів, який називається хорватський або сербський». Там же обмовлялася можливість публічного використання своїх мов і алфавітів представниками народів і народностей Югославії.
У 1990 р був прийнятий ряд поправок до Конституції Соціалістичної Республіки Хорватія, згідно з якими в тому числі змінювалась назва республіки (усувалося слово «соціалістична»), а також вносилися зміни і доповнення до статті про використання мов (офіційним алфавітом в Хорватії оголошувалася латиниця):
1. U Republici Hrvatskoj u sluzbenoj je uporabi latinicko pismo.
Uz obvezatnu uporabu latinickog pisma u upravnim jedinicama s vecinskim dijelom pucanstva koje koristi cirilicu ili drugo pismo jamci se i sluzbena uporaba tih pisama. Nacin sluzbene upo-rabe cirilicnog ili drugog pisma, uz latinicko, ureduje se zakonom.
2. Ovim amandmanom zamjenjuje se stav 2. clana 138. Ustava.
У тому ж році була прийнята нова Конституція Хорватії, де «мовою, що знаходяться в офіційному вживанні», оголошувався хорватську мову і такий же статус отримував латинський алфавіт. Представникам інших на родів і меншин гарантувалося право офіційного використання своїх мов і алфавітів поряд з відповідно хорватським і латинським:
Clanak 15. U Republici Hrvatskoj ravnopravni su pripadnici svih naroda i manjina.
Pripadnicima svih naroda i manjina jamci se sloboda izrazavanja narodnosne pripadnosti, slo-bodno sluzenje svojim jezikom i pismom i kulturna autonomija.
У вступній частині цього документа декларувалося створення Хорватії як національної держави хорватського народу і таких народів і меншин, як серби, мусульмани, словенці, чехи, словаки, італійці, угорці, євреї та ін.
Текст конституційної поправки 1997 р поняття «народ» закріплював за хорватами, представники всіх інших автохтонних національностей характеризувалися тепер виключно як національні меншини, причому склад цих меншин змінювався - до зазначеним вище додалися німці, австрійці, українці і русини, але зникла згадка про мусульман і словенців.
У 2000 р в положення про права національних меншин були внесені чергові зміни і ця стаття Конституції знайшла свого сучасного вигляду. У статті вказується, що права етнічних та національних меншин затверджуються Конституційним законом (Ustavni zakon), який був прийнятий в 1992 р і згідно з яким одиниці місцевого самоврядування можуть вводити в офіційне вживання два і більше мови і алфавіту.
Положення вищенаведеної статті Конституції (clanak 8) максимально докладно регулюються законом Хорватії «Про вживанні мови і алфавіту національних меншин в Республіці Хорватія», де в тому числі прописуються умови отримання офіційного статусу міноритарними мовами, а також сфера їх функціонування. Достатніми умовами вказуються: переважання представників національних меншин серед населення муніціпалітета- наявність відповідних зобов`язань в міжнародних договорах, підписаних Хорватіей- фіксація статуту міноритарних мов в основних законах (статутах) громади, міста або області (жупанії).
У 2002 був прийнятий Конституційний закон «Про права національних меншин», в якому також підтверджується право представників етнічних меншин на офіційне використання своїх мов з уточненням, що таке право є в тих одиницях місцевого самоврядування, де національна меншина становить не менше третини від усього населення муніципалітету або області.
У 1997 р Хорватія ратифікувала Хартію про міноритарних і регіональних мовах Ради Європи і взяла на себе зобов`язання щодо захисту, розвитку, зберегти і т.д. щодо семи таких мов: італійської, сербського, угорського, чеського, словацького, русинського і українського:
Clanak 5. lt; .gt; Na temelju clanka 3. stavka 1., Republika Hrvatska ce odredbe Dijela III Europske povelje o regionalnim ili manjinskim jezicima primjenjivati u odnosu na talijanski, srpski, madarski, ceski, slovacki, rusinski i ukrajinski jezik.
Крім того, до теперішнього часу Хорватія уклала кілька білатеральних міжнародних договорів про взаємний захист прав національних меншин, в яких в тому числі обумовлюються права меншин на використання своїх мов. У договорі з Угорщиною 1995 р боку гарантують використання міноритарних мов в публічній діяльності: в топоніміці, органах місцевого самоврядування, в судових процесах і т.д.
Договір з Сербією і Чорногорією 2005 року, крім зазначених зобов`язань, передбачає використання мов і алфавітів меншин також в органах державної влади, проведенні виборів і референдумів, оформленні документів і т.д.
У договорах з Македонією 2008 року і Чорногорією 2009 року в практично ідентичних формулюваннях вказується, що сторони зобов`язуються гарантувати в місцях компактного проживання національних меншин офіційне використання їхніх мов і алфавітів.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!