Міф «сталого розвитку»
Відео: Володимир Павленко - Глобальний Соціальний Паразитизм ("Сталий розвиток") 12-2013
Фонди і мозкові трести
Наведена модель системи глобального управління, в основу якої покладено принципи регіоналізму та «Глобальне партнерство з метою розвитку тисячоліття», передбачає провідну роль «приватних і незалежних груп» - глобальної олігархії, насамперед англосаксонської. До інтересам саме цих «груп» пропонувалося адаптувати не тільки уряду, але і міжурядові інститути самої ООН.
Наведена модель системи глобального управління, в основу якої покладено принципи регіоналізму та «Глобальне партнерство з метою розвитку тисячоліття», передбачає провідну роль «приватних і незалежних груп» - глобальної олігархії, насамперед англосаксонської. До інтересам саме цих «груп» пропонувалося адаптувати не тільки уряду, але і міжурядові інститути самої ООН.
Розглянуті документи допоможуть назвати основних «людей і організації», що належать до «приватним і незалежним групам» якщо не поіменно, то близько до цього, а також підтвердити сформульовані вище цілі та принципи їх роботи, виявивши найбільш ймовірний вектор подальшого розширення активності.
По-перше, звернемо увагу, що ООН послідовно виконує установку доповіді «НГС» на адаптацію або, точніше, на фактичну легалізацію в системі глобального управління різних транснаціональних корпорацій (ТНК). Більшість ТНК контролюються глобальної олігархією і є складовими частинами великих корпоративних «імперій». Однак їх господарі вважають за краще брати участь в публічній політиці в якості не бізнесменів, а глав «фондів і мозкових трестів», які спонсорують наукову діяльність і жертвують на благодійність. Для зміцнення прямих зв`язків з ООН самих ТНК з липня 2000 р відкритий до підписання Глобальний договір, який згадувався нами в зв`язку з комплексом заходів, присвячених Саміту тисячоліття.
Зауважимо, що, на відміну від попередніх документів ООН, в доповіді «Більш безпечний світ.» Вже не йдеться про зв`язці приватного бізнесу з громадянським суспільством. Останньому взагалі явно відводиться не заголовна, як раніше, а суто функціональна роль-зокрема, громадянське суспільство не зводиться в статус «глобального», що побічно підтверджує кон`юнктурно-демагогічний характер гасла «Ми, народи.», Який, тим не менш, за -колишньому залишається в недоторканності.
По-друге, в доповіді прямо зізнається, що кінцевою метою є формування «Нового світового порядку», яке досягається шляхом виведення цієї роботи на «міжурядовий рівень». Інакше кажучи, стає ясно, що здійснюване з 2000 р поділ глобального економічного і глобального політичного управління - це не експромт, а один з етапів реалізації передбачав це «глобального плану».
По-перше, звернемо увагу, що ООН послідовно виконує установку доповіді «НГС» на адаптацію або, точніше, на фактичну легалізацію в системі глобального управління різних транснаціональних корпорацій (ТНК). Більшість ТНК контролюються глобальної олігархією і є складовими частинами великих корпоративних «імперій». Однак їх господарі вважають за краще брати участь в публічній політиці в якості не бізнесменів, а глав «фондів і мозкових трестів», які спонсорують наукову діяльність і жертвують на благодійність. Для зміцнення прямих зв`язків з ООН самих ТНК з липня 2000 р відкритий до підписання Глобальний договір, який згадувався нами в зв`язку з комплексом заходів, присвячених Саміту тисячоліття.
Зауважимо, що, на відміну від попередніх документів ООН, в доповіді «Більш безпечний світ.» Вже не йдеться про зв`язці приватного бізнесу з громадянським суспільством. Останньому взагалі явно відводиться не заголовна, як раніше, а суто функціональна роль-зокрема, громадянське суспільство не зводиться в статус «глобального», що побічно підтверджує кон`юнктурно-демагогічний характер гасла «Ми, народи.», Який, тим не менш, за -колишньому залишається в недоторканності.
По-друге, в доповіді прямо зізнається, що кінцевою метою є формування «Нового світового порядку», яке досягається шляхом виведення цієї роботи на «міжурядовий рівень». Інакше кажучи, стає ясно, що здійснюване з 2000 р поділ глобального економічного і глобального політичного управління - це не експромт, а один з етапів реалізації передбачав це «глобального плану».
Відповідні розробки «академічних кіл», «фондів і мозкових трестів» чітко корелюються з діяльністю ООН і її інститутів.
Квінтесенцією всіх цих документів, з одного боку, що підготували створення Комісії ООН по міростро- ництво (КМС), а з іншого - проклали шлях до висновку суб`єктів глобально-управлінської інфраструктури за рамки ООН, може послужити наступна витримка з доповіді «НГС»: «Ми побоюємося того, що якщо реформи будуть здійснюватися в рамках звичайних процесів, то результатом будуть розрізнені, неадекватні дії ». Ясно, що перед нами сучасна інтерпретація гітлерівського принципу заміни «гри вільних сил» «торжеством вищого розуму», прийнятого у листопаді 1937 р англосаксонським Заходом в особі лорда Галіфакса.
По-третє, наведені цитати з «НГС» (1995 р) і супровідні листи А. Паньярачуна до доповіді Групи високого рівня ООН з питань загроз, викликів і змін свідчать, що в основу глобально-управлінської стратегії «приватними і незалежними групами» закладаються « превентивна дипломатія »і« запобігання гострих конфліктів », тобто управління конфліктами, яке С.Манн розглядає в контексті« експлуатації критичності »- чергування фаз порядку і хаосу. Відзначимо, що відповідними розробками займаються не тільки в Інституті складності в Санта-Фе, а й в інших «фондах і мозкових трестах» США, які були створені в ході холодної війни і спеціалізувалися на дослідженнях в області її теорії і практики. Вони внесли значний вклад в розширення глобальної стратегії Заходу, доповнивши біполярний ядерне протидії стояння СРСР і США локальними конвенціональними конфліктами «низької інтенсивності».
Крім того, наведений вище перелік таких «фондів і мозкових трестів» наочно демонструє тісне переплетення глобальної олігархії з науковим співтовариством, а також чітко організований характер сформованого між ними симбіозу. Причому цей список - далеко не полний- в ньому перераховані лише спонсори Групи високого рівня ООН. Реальна участь академічних і прикладних наукових установ в системі глобального управління набагато ширше. Досить згадати приватно-державну корпорацію RAND, Гарвардський, Йель- ський, Стенфордський, Колумбійський (США), Сассекському (Великобританія) університети, Гудзоновський інститут, інститут Брукінгса, а також Стенфордський дослідний інститут і т.д. .
Окремим рядком в цей список можуть бути вписані структури, що спеціалізуються на проблемах «світових ресурсів» і «глобального загального надбання». Найбільш відомими серед них є згадані в доповіді «НГС» Інститут світових ресурсів і Всесвітній фонд дикої природи (World Wildlife Pund).
Ще один важливий нюанс, що стосується «приватних і незалежних груп», що стоять за «фондами і мозковими трестами». У наведеному А.Паньяра- Чуном списку відсутні представники клану Ротшильдів. Звернути на це увагу необхідно з огляду на періодично спалахують в російському експертному середовищі та аналітичному співтоваристві конспірологічних чуток, що харчуються різноманітними, в тому числі сумнівними, провокаційними і свідомо дезорієнтують вигадками і домислами. Відзначимо: Ротшильди, мабуть, не згадані тому, що намагаються не «світитися», тобто не фігурувати у відповідних документах, використовуючи опосередковані способи впливу на ті чи інші процеси, що протікають в глобальній економіці і, зрозуміло, політиці.
Сьогодні активність перерахованих структур спрямована не тільки проти Росії, але і проти інших країн в різних регіонах планети. У центр їх діяльності, як переконаємося на прикладі КМС, поставлено запобігання міжнародних і, головне, внутрішніх конфліктів, їх управлінське супровід і постконфликтное врегулювання.
По-четверте, видно чіткий взаємозв`язок між інтересами «приватних і не-залежних груп» і НВО, в функції яких ставиться натиск на уряди. При цьому - ось у чому особливий цинізм - уряду, по суті, зобов`язуються оплачувати розробку проти них же і спрямованої реформи інститутів ООН і світового порядку в цілому, яку виношують приватні «фонди і мозкові трести». Однак уряди - в рамках ідеологеми «Ми, народи.» - вже взяли на себе певні зобов`язання, порушення яких, рівнозначне виходу з підпорядкування «людям і організаціям», мабуть, загрожує серйозними, в тому числі особистими неприємностями тим, хто ризикне так вступити.
Що стосується держав, що є джерелами фінансування «глобального плану», відзначимо відсутність в їх переліку такий ключовий, критично важливою для його реалізації країни як США. Однак на ділі це означає аж ніяк не відстороненість Америки, а лише її участь через приватні структури, що відповідає сформульованим Д.Рокфеллер філософського задуму заміни державної влади урядів приватної владою великого фінансового капіталу.
Особливо підкреслимо, що з країн колишнього СРСР, крім Російської Федерації, до фінансування «глобального плану» Римського клубу притягнутий тільки Казахстан Н. А. Назарбаєва - лідера, нерідко виступає з гучними міжнародними ініціативами, на кшталт введення нової світової резервної валюти.
По-п`яте, не дивлячись на те, що «червоною ниткою» через усі перераховані документи ООН проводиться тема «боротьби з бідністю», а ситуація, що склалася після розпаду СРСР в Росії і на Україні доповіддю «НГС» визнається катастрофічною, запропоновані заходи повністю обходять як ці, так і інші суб`єкти пострадянського простору.
Так, на 119-ти сторінках того самого програмного ООН-івського доповіді «Більш безпечний світ.» Україна та інші республіки колишнього СРСР, за винятком Російської Федерації, не згадані ні разу.
Росія ж згадується чотири рази, три з яких припадають на скорочення ядерних арсеналів і активізацію участі Москви в зміцненні режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, а четвертий - на підтримку і привітання ратифікації нашою країною об`єктивно гальмуючого її економічний розвиток Кіотського протоколу.
Ніяка інша допомога Москві, Києву та іншим пострадянським столицям, за винятком кабальних кредитів, що надаються стоять за спиною МВФ олігархічними «приватними і незалежними групами», стало бути, не передбачалася. Замість цього Групою високого рівня ООН з питань загроз, викликів і змін нам пропонується «підтвердити свою прихильність» цілям «боротьби з бідністю та злиднями» - не своїй, а чужій, забезпечивши щорічне виділення 0,7% ВНП і розробку - мабуть, для контролю і звітності - «графіка досягнення цього показника».
Оцініть, будь ласка статтю
Ще статті розділу
