Політика сша і «мирна фаза» косовської кризи

Відео: Знищення Югославії: історія конфлікту

Ситуації в Югославії в цілому і в Косово зокрема США приділяли особливу увагу ще за часів «холодної війни», інтерес до цього зовнішньополітичному напрямку не знизився і після розпаду Східного блоку. Під час дезінтеграційних процесів в Соціалістичній Федеративній Республіці Югославія (СФРЮ) почала 1990-х рр. США, виступаючи за збереження її територіальної цілісності, багато зробили, щоб на просторі «великої» Югославії було утворено кілька малих держав.
Під час громадянської війни в СФРЮ з Вашингтона постійно звучала критика на адресу сербів: їх звинувачували в шовінізмі, фашизмі, приписували створення концентраційних таборів та ін. Внаслідок цих звинувачень США домоглися накладення санкцій на Югославію Радою Безпеки ООН і в кінцевому підсумку визнали незалежність колишніх югославських республік . Місто Болонья є історичним центром Північної Італії розташований на річці Рено. Особливо Болонья славиться своєю архітектурою і школою живопису, яка була заснована на початку 17 століття, хочеться відзначити, що саме в Болоньї був побудований перший університет в Європі.
Політика США по відношенню до двох інших сербським утворень (Сербської Республіці в Боснії і Герцеговині та Республіці Сербська Крайна) проводилася в тому ж руслі. Під час боснійської кризи Білий дім відкрито підтримував боснійських мусульман і хорватів, в тому числі ракетно-бомбовими ударами НАТО по позиціях сербів. Після цього США посадили боку боснійського конфлікту за стіл переговорів, результатом чого стало укладення Дейтонської угоди (1995 г.).

Відео: фільм - ДУХ ЧАСУ 1

За безпосередньої участі Сполучених Штатів - ціною розпаду Югославії, громадянської війни, десятків тисяч жертв і біженців - мир на Балканах був наче відновлений. Лише для того, щоб незабаром він був порушений знову: сербський край Косово став епіцентром нової війни, в розв`язанні та проведенні якої США зіграли основну роль.
Активні дії Белграда в краї Косово були викликані сепаратизмом з боку албанської більшості, що спостерігалося ще в СФРЮ. Після конституційної реформи 1989 р Косово позбувся статусу автономії, а центральну владу Югославії отримали значний контроль над діяльністю місцевої влади, на що албанці відповіли демонстраціями, погромами і незаконним проголошенням Косово республікою.
На початку 1998 р відбулося різке загострення ситуації в краї. Так звана Визвольна армія Косово (ОАК) збільшила кількість нападів на поліцейських, сербських жителів краю і албанців, лояльних центральній владі Югославії. Белград був змушений почати в краї силову операцію з використанням додаткових сил поліції, а потім і армії.
США, маючи за спиною боснійський досвід і виходячи з важливості Балканського півострова для своїх зовнішньополітичних планів, не могли залишитися стороннім спостерігачем нових збройних зіткнень в регіоні. У лютому 1998 р президент Клінтон направив спеціального представника Держдепартаменту Р.Гелбарда для збору інформації про наростаючому кризу в Косово. За підсумками візиту дипломат засудив «неприйнятне насильство з боку терористичних груп в Косово і особливо ОАК», назвавши її терористичною групою.
Через два дні держсекретар Олбрайт назвала те, що відбувається в Косово етнічними чистками, і слідом за нею той же самий Гелбард, виступаючи в Конгресі, заявив, що уряд Сполучених Штатів не вважає ОАК терористичною організацією. Більш того, на питання про можливе застосування силових заходів проти Белграда дипломат відповів, що в першу чергу будуть використані економічні санкції та інші заходи дипломатичного характеру, але «ніщо не виключено». Багато в чому стриманий до того підхід США змінився завдяки М.Олбрайт, яка незважаючи на побоювання Пентагону і настороженість Сенату наполягала на загрозу застосування сили проти Югославії.
З ініціативи Вашингтона в березні Рада Безпеки ООН наклала на Югославію військові санкції. Вже навесні 1998 р для США питання про можливість застосування сили проти Югославії зводився не тільки до питання «навіщо», скільки до проблеми «яким чином». Незабаром механізм був визначений: якщо на початку кризи в НАТО просто проявляли «законний інтерес до розвитку подій в Косово», то влітку альянс почав підготовку до військової акції проти Югославії.
Таким чином, практично з самого початку радикалізації косовської кризи США зайняли сторону ОАК і навіть провели ряд зустрічей з її представниками. Вперто не помічаючи злочинів албанських сепаратистів і фактично виступаючи проти законного права суверенної держави боротися з терористами на своїй території, Білий дім почав дипломатичну і військову підготовку ударів по Югославії силами НАТО.
Осіннє «наступ» США і НАТО
У серпні-вересні сербські сили безпеки відновили контроль над значною частиною Косово, внаслідок чого восени США активізували політику натиску на Белград. 23 вересня 1998 р СБ ООН прийняв резолюцію, в якій зажадав негайного припинення бойових дій. Незважаючи на те, що в документі не йшлося про можливе застосування сили проти Белграда, Б.Клін тон заявив, що прийняття резолюції наблизило силову акцію НАТО.
12 жовтня США пред`явили Югославії ультиматум: або виконання вимог вересневої резолюції, або операція НАТО, сили якої були приведені в стан 96часовой бойової готовності. Таким чином, Белграду було відведено три дні, щоб уникнути ударів з повітря.
Протягом трьох днів американський представник Р.Холбрук проводив переговори з югославським керівництвом з метою домогтися виконання шести вимог:
1) припинення операцій сербських сил;
2) початок переговорів Белграда з лідерами албанської громади краю;
3) виведення з Косова югославських військ і поліції, які були перекинуті туди після лютого 1998 р .;
4) безперешкодний допуск місії міжнародних спостерігачів і гуманітарних організацій в зону конфлікту;
5) забезпечення силами НАТО їх безпеки і контролю за дотриманням припинення вогню
6) забезпечення умов для повернення біженців.
Перед обличчям бомбардувань керівництво Югославії був змушений піти на поступки, результатом чого стала угода Холбрука- Мілошевича про прийняття пропозицій.
Новим етапом американського посередництва став висунутий 11 листопада план мирного врегулювання, відомий як «план Хілла». Сербів в даному документі не влаштовувало те, що «Космет (скорочення від« Косово і Метохія ». - А.Х.) ... вдає із себе порожній простір, виключена з юридичної системи Югославії і Сербії, якому надано законний характер тільки завдяки цьому планом ». Албанці були незадоволені відсутністю згадки про можливу зміну статусу Косово в майбутньому. Далі «план Хілла» зазнав ще кілька редакцій, але завжди включав умови, що не влаштовують ту чи іншу сторони.

Відео: Війна НАТО проти Югославії

Таким чином, восени НАТО була змушена відстрочити проведення вже підготовленої операції проти Югославії, так як керівництво останньої з метою збереження миру пішло на значні поступки, що багато в чому стало можливим завдяки зусиллям США. Фактично, це стало часом відносного миру в Косово, коли Югославії вдалося відстрочити відплата з боку НАТО, а албанські терористи мали можливість відновитися після успішних дій югославських підрозділів. Тепер тільки якесь серйозне подія могло виправдати можливу війну США і НАТО проти Югославії. Воно не змусило себе довго чекати.
Стримана позиція США на початку кризи незабаром придбала яскраво виражений антисербську характер. Закриваючи очі на злочини, які чинить ОАК, США фактично підтримали цю націонал терористичну організацію. Ставка була зроблена на застосуванні сили за допомогою НАТО, до чого в Вашингтоні почали готуватися ще влітку. Переговори в Рамбуйє і Парижі провалилися з вини Вашингтона, який висунув заздалегідь неприйнятні для Белграда умови. Основним завданням США в косовському кризі було одержання контролю над територією Косово шляхом розміщення в краї військ НАТО, що згодом і було досягнуто.
Увага, тільки СЬОГОДНІ!