Міжнародні кримінальні судові установи
В даний час на міжнародній арені діє кілька спеціалізованих міжнародних кримінальних судових установ, що здійснюють міжнародне правосуддя. Міжнародні трибунали для Югославії і для Руанди були створені Радою Безпеки ООН в 90-і рр. минулого століття. В їх завдання входить залучення до кримінальної відповідальності злочинців, які вчинили міжнародні злочини в період збройних конфліктів на територіях цих країн.
У 2002 р почав здійснювати свою діяльність Міжнародний кримінальний суд, який, на відміну від вищевказаних трибуналів, є постійним міжнародною судовою установою. Світовій практиці відомі й інші тимчасові судові структури, створені за участю ООН. Всі ці інститути (тимчасові і постійний) об`єднує одна мета - залучення до кримінальної відповідальності осіб, винних у скоєнні найбільш суспільно небезпечних для всього світового співтовариства злочинних діянь (міжнародних злочинів).
Правовою основою діяльності будь-якого з цих судів є власний статут, який містить матеріальні і процесуальні норми, що застосовуються в процесі порушення кримінальної справи, збирання доказів, розслідування, судового розгляду. У діяльності будь-якого судового органу виникають певні складнощі і проблеми застосування і реалізації таких норм. Не позбавлені цього і міжнародні установи. Аналіз діяльності міжнародних трибуналів по колишній Югославії та Руанді дозволяє виявити кілька основних проблем.
Зміст
Відео: Новоросії закликала ООН створити трибунал для українських злочинців
Особливість міжнародного статусу трибуналів свідчить про те, що дане судове установа не входить в яку-небудь національну систему. Отже, суд не має закономірних зв`язків зі співробітництва і взаємодії з національними органами держав для ефективного здійснення своєї діяльності. В результаті на практиці виникають певні труднощі щодо реалізації трибуналами своїх повноважень.
Дана проблема тісно пов`язана з іншою.
Зайва політизованість діяльності. Керівництво трибуналів, їх слідча служба змушені використовувати різні дипломатичні, політичні канали для отримання інформації або допуску до неї, для виходу на співпрацю з боку керівництва держав (республік колишньої Югославії і Руанди).
Дана потреба якраз і виникає в зв`язку з небажанням на практиці правлячої влади цих країн здійснювати безпосереднє співробітництво, незважаючи на гучні офіційні заяви. А в ряді випадків - навіть створення штучних перешкод в роботі співробітників трибуналів.
В якості ще однієї проблеми слід зазначити зайве прагнення міжнародних трибуналів притягнути до відповідальності, в першу чергу, високопоставлених чиновників або воєначальників даних держав. В цьому випадку можна уявити кілька сторін питання:
1) з позиції статусу трибуналів - це прагнення закономірно, оскільки передбачається, що складно і практично неможливо на національному рівні залучення до відповідальності саме цієї групи злочинців. У той же час «середню ланку» і безпосередні виконавці злочинів, як раз, можуть бути притягнуті до відповідальності державними судовими органами;
2) з позиції доказування - процес залучення до відповідальності високопоставлених чиновників або воєначальників представляється найбільш складним, оскільки ці особи, в основному, здійснювали злочинну керівництво, підготовку і планування. Ці злочинні дії з позиції криміналістичної техніки вважаються найбільш складними. Дана обставина також пов`язано з тим фактом, що документи, які підтверджують злочинну діяльність вищого ешелону влади, знаходяться не просто на території самих держав, а ще й в закритих архівах. Отримання допуску до цих документів вимагає великих зусиль і часу. У той же час свідки бояться давати свідчення з урахуванням саме статусу злочинців.
Представлені обставини затягують діяльність міжнародних трибуналів.
Виникають проблеми і при застосуванні норм статутів трибуналів. Наприклад, змова, як вид суспільно небезпечного злочинного діяння, розглядається статутом трибуналу по Югославії в якості закінченого злочину тільки щодо геноциду. Дана обставина зажадало додаткових доказів по злочинних епізодів. У зв`язку з цим у ряді випадків палати трибуналу самі тлумачили ту чи іншу норму статуту для формування доказової бази і судового розгляду.
Так, Апеляційна палата, що розглядала справу Тадича, визначила, що в статуті трибуналу по колишній Югославії загальна мета на вчинення злочинів реалізована в слові «доручати» (злочин). Палата запропонувала, щоб юридичне значення спільної мети застосовувалося в тих випадках, коли вищі політичні лідери входили до злочинної групи з метою здійснення міжнародних злочинів. Пізніше дана позиція набула назви «спільне злочинне підприємство» і стала ефективним засобом висунення звинувачень проти високопоставлених політиків, які брали участь у злочинах на стратегічному рівні.
Відео: Міжнародні злочини
1) небажання залучати даних злочинців до відповідальності взагалі. Така позиція пояснюється прагненням нового керівництва країни скоріше забути негативні події в цілях розвитку держави і придбання рівного серед інших статусу на рівні міжнародних відносин, особливо регіонального характеру (наприклад, вступ до Євросоюзу);
2) невидача або затягування цієї процедури обґрунтовується керівництвом країни своїм бажанням залучити до кримінальної відповідальності національним «показовим» судом. Дана позиція скоріше спрямована на підняття авторитету керівництва держави серед своїх громадян і світової спільноти.
Це лише деякі проблеми, з якими зіткнулися міжнародні трибунали при здійсненні своєї компетенції. Все вищепредставленими не применшує достоїнств і результатів діяльності міжнародних судових установ, а лише свідчить про складнощі, з якими вони стикаються на практиці.
Відповідно до Резолюції Ради Безпеки ООН № 1503 від 28 серпня 2003 р міжнародні трибунали по Югославії і Руанді в 2010 році повинні завершити свою судову діяльність. У той же час робота Міжнародного кримінального суду набирає обертів. У зв`язку з цим існує потреба в оцінці діяльності тимчасових міжнародних кримінальних судових установ і офіційному узагальненні всіх проблем і питань, з якими вони зіткнулися, із зазначенням шляхів їх вирішення для обліку даного досвіду Міжнародним кримінальним судом.
