Місце європи в американських планах про

Історично саме США виступали ініціаторами постановки питання про ПРО для Європи. Створення протиракетної оборони в європейському регіоні без американського участі було практично неможливо з політичних, технічних і фінансових причин, тому позиція США мала для союзників ключове значення.
США побоювалися можливості розширення ядерного клубу за рахунок приєднання до нього західноєвропейських держав і вважав, що ПРО могла б в якійсь мірі служити "щепленням" проти подібних амбіцій. Однак навіть ті західні експерти, які розглядали європейську ПРО в контексті зусиль із запобігання розповсюдженню ядерної зброї, визнавали, що частково ефективна система ПРО, яку США могли б поставити союзникам в Західній Європі, не стала б серйозною альтернативою для тих з них, хто всерйоз прагнув б володіти власною ядерною зброєю.

У зв`язку з рішенням адміністрації Л. Джонсона домовитися з Москвою про обмеження стратегічних озброєнь і незавершеністю розробки технологій прийнятного рівня ефективності проект європейської ПРО був покладений під сукно. У 80-х роках розробки по ПРО ТВД, в тому числі для європейського регіону, були складовою частиною програми СОІ, хоча і займали в ній порівняно скромне місце. В рамках цієї програми створювалися технології перехоплення всіх типів балістичних ракет. У перший час програма СОІ породила завищені очікування у певної частини правлячої еліти Західної Європи щодо можливості використання розроблюваних технологій для створення системи європейської ПРО.
Підписаний в грудні 1987 р радянсько-американський Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (РСМД) виводив з європейського ядерного балансу значну частину найбільш дестабілізуючих (з огляду на короткого подлетного часу) систем ракетних озброєнь. Ця угода і що послідували незабаром фундаментальні зміни в Європі призвели до відмови від реалізації планів по європейській ПРО.
Дебати щодо ПРО поновилися після закінчення "холодної війни" в абсолютно іншому контексті.
Поширення зброї масового знищення підвищує ризик регіонального (локального) конфлікту із застосуванням зброї масового знищення. Вашингтон оголосив, що вважає трансатлантичне співробітництво в області ПРО про-долженой дії ст. 5 про колективну оборону (Договору НАТО 1949 г.) в період після "холодної" війни.

Під час війни в Перській затоці (1991), коли багатонаціональна коаліція, очолювана США, розгромила Ірак, окупував Кувейт, був отриманий перший досвід бойового застосування нестратегічної ПРО. США завищили дані про ефективність використовувалася системи "Петріот" у відображенні ракетних ударів Іраку (модернізованих "Скад"), контролюючи інформаційне висвітлення ходу бойових дій. Незважаючи на порівняно невисоку бойову ефективність "Петріот", використання цієї системи дозволило США домогтися важливих військово-політичних цілей у війні - перш за все зберегти єдність багатонаціональної коаліції, не дозволивши Багдаду втягнути в конфлікт Ізраїль, який піддався атакам іракських ракет. Ніякі інші військові системи не могли замінити "Петріот" в цій ролі. На підставі досвіду війни в Перській затоці США прийшли до висновку, що нестратегічних ПРО буде відігравати важливу роль не тільки як засіб захисту військ в зоні конфлікту, а й як засіб досягнення політичних цілей в сфері врегулювання кризових ситуацій.
Інший висновок полягав у тому, що однією стратегії військово-силового стримування може виявитися недостатньо для забезпечення контролю над ситуацією, і США не можуть повністю покладатися на загрозу нанесення удару у відповідь, щоб не допустити застосування ракетної зброї регіональним противником. У 90-ті роки проблема ПРО розглядалася НАТО в контексті нових загроз, і знову, як і раніше, ініціатива виходила від США. Діюча зараз "Стратегічна концепція Альянсу", схвалена в квітні 1999 року на ювілейному саміті НАТО у Вашингтоні, відносить поширення зброї масового знищення і ракетних озброєнь до числа актуальних загроз безпеки Заходу.
США включили ПРО ТВД в число п`яти пріоритетних напрямків військово-технічної кооперації в рамках НАТО. Європейські союзники погодилися на проведення спільних концептуальних досліджень, в ході яких експертні групи займалися вивченням загроз з боку балістичних ракет третіх держав і технічних аспектів нестратегічної ПРО. В результаті були визначені 15 сфер співробітництва. Однак європейці утрималися від прийняття конкретних зобов`язань щодо участі в американських проектах в області ПРО.
Незважаючи на спроби Вашингтона довести союзникам важливість ПРО для протидії розпрощався-пораненню ЗМЗ та проектування впливу на конфліктогенним регіони, де зосереджені важливі інтереси Заходу, європейські держави уникають брати на себе зобов`язання, які могли б залучити їх у військові конфлікти за межами Європи. Євросоюз вважає пріоритетними напрямками створення оперативного потенціалу сил загального призначення для реагування на кризи, супутникові сигнали в рамках проекту "Галілео" і військово-транспортну авіацію.
Порівняно низький рівень європейських інвестицій в дослідження по ПРО відображає те місце, яке відводиться цьому напрямку військово-технічної політики в системі оборонних пріоритетів Європи. Великі витрати на реалізацію проектів по ПРО припускають високий рівень мотивації на політичному рівні, яка відсутня у європейських держав, і тільки гостро сприймається загроза може служити тут реальним стимулом, чому Ізраїль і Японія є наочним підтвердженням.
40 років тому рішення про розгортання системи "Сентінел" приймалося виходячи з підготовки до захисту від можливого ракетного удару Китаю, хоча у КНР тоді ще не було МБР з ядерних боєзарядів, здатних досягти американської території.

Так і нинішні плани, що стосуються національної протиракетної оборони і американської системи ПРО в Європі, обгрунтовуються гіпотетичної загрозою з боку Ірану і КНДР, хоча ці держави не володіють ракетними системами великої дальності. Північна Корея просунулася далі Ірану в розробці цих озброєнь, але всі їхні випробування завершилися невдачею.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!