Інноваційна політика для забезпечення економічного зростання: цілі та інструменти
12-13 листопада 2008 року в ГУ-ВШЕ пройшла російсько-європейська конференція «Інноваційна політика для забезпечення економічного зростання: цілі та інстру-менти». Захід був організований ГУ-ВШЕ за сприяння Посольства Франції в Москві і Представництва Європейської Комісії в Росії. У сучасному світі шлях до стабільного і стійкого економічного зростання в значній мірі визначається ефек-ністю науково-технічної та інноваційної політики, що проводиться на національному та міжнародному рівнях. Кооперація в сфері науки, технологій та інновацій є одним із пріоритетів не лише окремих країн, а й таких міжнародних координаційних інститутів, як Європейська Комісія та Організація економічного співробітництва і розвитку.
Країни - члени ЄС відповідно до Лісабонської стратегії повинні у відносно короткий термін досягти високих показників конкурентоспроможності та зростання економіки, що нерозривно пов`язано з підвищенням інноваційної активності. З урахуванням стратегічної ролі інновацій та в Росії, і в ЄС розроблені різноманітні політичні інструменти, спрямовані на вирішення найважливіших завдань у цій галузі. Проте в цих країнах інноваційна сфера як і раніше вимагає удосконалень. Філіп Лефур, заступник глави дипломатичної місії Франції в Росії, в своєму зверненні до учасників конференції підкреслив, що інноваційний розвиток на сучасному етапі є пріоритетним не тільки для окремих держав, а й для цивілізації в цілому.
Тема державної інноваційної політики набула особливої значущості в умовах глобальної економічної кризи, що почалася в другій половині 2008 р За словами Ярослава Кузьмінова, ректора ГУ-ВШЕ, для виходу з нього буде недостатньо просто звільнити економіку від малоефективних підприємств, як це відбувалося за часів спадів, мали місце в середині минулого століття. Наводячи ключові аргументи, Я. Кузьмінов зазначив, що частка інноваційно-активних підприємств в Росії становить 10-11% (проти приблизно 25% - у найменш розвинених і близько 70% - в найбільш розвинених країнах ЄС), а співвідношення витрат на технологічні інновації та обсягу інноваційної продукції становить приблизно 5 до 1.
Клаус Шух, директор Центру соціальних інновацій (Австрія), описав основні інструменти інноваційної політики ЄС (доповідь «Стратегічні цілі європейської інноваційної політики і регіональна інноваційна політика в Європі»). Особливу увагу він приділив Лісабонської стратегії, націленої на підвищення темпів економічного зростання європейських країн і поліпшення якості життя європейців. Однак, на відміну від попереднього доповідача, К. Шух присвятив свою презентацію переважно механізмів реалізації стратегії.
Жан Гине, керівник Відділу країнового аналізу Директорату з науки, технологій та промисловості ОЕСР, розвиваючи тему, представив Інноваційну стратегію ОЕСР. Даний документ є лише одним з ряду аналогічних стратегій (Великобританії, Японії і т.д.). Його головне завдання - запобігання неефективною вузької спрямованості, розрізненості і суперечливості ініціатив з розвитку інноваційної діяльності в країнах ОЕСР.
Слід зазначити, Росспоживнагляду проводиться згідно Свідоцтва про державну реєстрацію продукції Митного союзу. Олександр Хлунов, заступник міністра освіти і науки Російської Федерації. Він сформулював основні принципи вибору пріоритетів, засновані на вітчизняному та зарубіжному досвіді здійснення інноваційної політики та участі держави в різних напрямках інноваційної діяльності.
Леонід Гохберг, перший проректор ГУ-ВШЕ і директор Інституту статистичних досліджень і економіки знань (ІСІЕЗ), вказав на особливу роль статистики інновацій в аналітичному обґрунтуванні державної інноваційної політики в Росії (доповідь «Інноваційні тенденції в російській економіці»). Доповідач представив логіку і структуру системи статистичних обстежень інновацій в Росії, яка почала розвиватися з 1994 р Вона базується на міжнародних стандартах (Керівництво Осло і інші методики ОЕСР і Євростату) та передбачає щорічні обстеження, зіставні з аналогічними зарубіжними.
Л. Гохберг звернув увагу слухачів на значимість аналізу мікроданних. Виконане в ІСІЕЗ ГУ-ВШЕ щільне дослідження дозволило зіставити структуру стратегій інноваційної поведінки російських компаній з аналогічними даними по ряду європейських країн. Дві третини вітчизняних компаній можуть бути віднесені до категорії технологічних модифікаторів, які впроваджують вже наявні на міжнародному ринку інновації. Актуальним напрямом досліджень, що проводяться на основі аналізу мікро- і макроданих, є бенчмаркінг - метод порівняльних вимірювань конкурентних характеристик інноваційних лідерів (компаній, секторів, регіонів, країн). Мета цього проекту полягає в ідентифікації країн - лідерів у сфері інновацій та виділення кращих практик інноваційної політики. Загальний підхід в отриманні подібного роду оцінок полягає в зіставленні показників ефективності, вироблених на основі порівняння проксі-індикаторів ресурсів і результатів інноваційної діяльності.
Інструментарій політики в сфері інновацій досить великий. Тому, випереджаючи виступи доповідачів, С. Іванець окреслив основні теми секції, включаючи інтеграцію науки, освіти і промисловості, механізми стимулювання інноваційної діяльності, захист прав інтелектуальної власності, підкресливши важливість оцінки конкретних інструментів і практик.
Ален Галлошд, радник Міністерства вищої освіти і науки Франції, в своїй доповіді «Інтелектуальна власність: принципи, що застосовуються в Євросоюзі» торкнувся проблеми гармонізації патентної системи ЄС з урахуванням особливостей патентного права і процедур, що існують в різних європейських країнах. Доповідач закликав експертів чи зменшувати розміри аналіз інструментів захисту прав інтелектуальної власності зведенням його до рівня патентів, оскільки не менш активно використовуються інші форми (товарні знаки, комерційні таємниці, авторські права і т.д.).
Юрій Симачев, заступник директора Міжвідомчої аналітичного центру (Росія), зазначив, що багато невдачі сучасної інноваційної політики в Росії обумовлені розривом, що існують між новими завданнями і застарілими інструментами, що в підсумку виливається в невідповідність між наявним науково-технічним потенціалом і низькими показниками результатів інноваційної діяльності (доповідь «Механізми стимулювання інноваційної активності»).
